Зимовий степ

Той простір лежить, що немов поза часом;

Це простір завмерлих степів,

Дерев скам'янілих, замерзлих річок.

Це простір несказаних слів.
Під той неосяжною синню небес,

Зимово-безхмарною синню,

Засніжене поле безкрайнє, як світ,

Що був до початку Творіння.
Це світ, де панує морозная лють,

Де все, що живеє - то спить,

Де все зледеніло, і стала твердою

Віковічна небесна блакить.
Лиш Сонце далеке повільно мандрує

Під супровід вітру пісень,

Й виттям поринає своїм із безодні

У морок таємних знамень.

Метки: Зимовий, степ