очi оленiв

Потяг.

Діти стоять коло вікон,

Кричать:

«Олені, мамо! Олені всюди!»
*
Лелеки злітають над вогким полем

У біле сонячне сяйво майбутніх часів.
*
Діти, ніколи не слухайте,

Що друг пізнається в біді:

Тяжко, коли цілують

Усмішки нещасливі

І не цілують щасливих.
*
Й крізь землю, схожу на попіл,

Сходить перша трава.

Остання перша трава?
*
Мати не має годинника.

Нащо? Секундна стрілка

В неї – де в інших серце.
*
Вона вчить дітей важливому:

Виймати назовні біль,

Водити по ньому пальцями,

Складати його під вікнами,

Щоб місячне срібне світло

Наскрізь його пронизало,

Лишивши зелений відблиск.
*
Бо так не болить всередині.
*
Мати їх вчить важливому:

Ніжним словам колискових,

Назвам планет.
*
«Життя навкруги так мало», -
Каже їй сива жінка, -

«Ось вже і ваші діти

Дивом вважають лелек».
*
Життя й не потрібне ззовні.

Життя треба мати власне.

Мати дарує дітям

Лагіднії жовтці.
*
«Засинай, мій любий,

З очами-зіроньками,

З малиновим серденьком,

Під небом, з якого виросте

Вранці латаття».
*
«Мамо, куди цей потяг?»
*
«Мамо, та сива жінка

Сказала, що ми не потрібні,

Бо людство не варте продовження».
*
В волосся вплітаючи соняхи,

Мати на сонця дивиться.

«Звичайно, це все закінчиться».

Дерева схожі на милиці.

«Без вас не існують олені».
*
Й крізь землю, схожу на попіл,

Сходить перша трава.

Метки: оленiв