Сон наснився...

Сон наснився...
Стою я у брами -

Поряд Ангел небесний плаче...

Я кричу, що є сили: Мамо,

Врешті-решт я тебе побачу...

Я стоптала, матусю, ноги...

Все болить - і душа, і тіло...

Знаю - втішиш мої тривоги,

Я до тебе ж, бо, ТАК летіла...

Біль такий, що аж до нестями,

Чорний смуток прокрався в душу...

Що робити? - Не знаю, мамо,

Нащо жити надалі мушу?
Ангел плакав...знемів Небесний...

Довго-довго дивився в небо...

Врешті мовив: Стривай! - Воскресни!

Бо тобі ще пожити треба...

Не беріг я тебе, Небого,

Не зберіг твою грішну душу...

Що ж скажу, як прийдем до Бога?

Адже - мовити правду мушу...

Не зігрів я тебе, Людино,

Коли ти замерзала в полі...

Та ще й в тому моя провина -

Не знайшов я для тебе долі...

Щоб борги всі тобі віддати -

Витру з серця твого сльозинку,

Будеш сама щаслива мати

І до віку кохана жінка...
Потім Ангел, закривши браму,

Тихо мовив: Пішли додому...

Я ж - кричала все: мамо! мамо!!!

Та й...прокинулась я на тому...

Метки: наснився