Де ти, мiй Вовк?

Я чула, що у світі так ведеться:

Як ти покличеш - так і повернеться,

Що побажаєш - те і будеш мати...

Та...не бажала я нікому втрати...
Гукала долю - в відповідь - мовчання...

Вона була до мене невблаганна...

Бажала мати неземне кохання -

Отримала - зневіру і страждання...
Де ти, мій Вовк? - Душа моя ятриться

І виє, мов поранена вовчиця -

Від того в серці болісно і щемно...

Тебе я кличу...та...усе даремно...
Я чула, що у світі так буває,

Що тільки вовк по справжньому кохає...

Він не покине...не піде на зраду...

Не побіжить вночі до водопаду...
Вовк - справжній звір...а звір - то вам не птиця -

Не полетить де краща є криниця...

Він у сім"ї своїй знайде відраду,

Йому не треба блиску зорепаду...
У нього очі - ніби два озерця,

Він має чуйне і велике серце...

Яка ж його то мати породила?

Що в ньому - мужність, міць, краса і сила...
В моєму серці не згасає віра,

Що неодмінно стріну того Звіра...

А іншого - не треба...не бажаю...

В житті , лиш тільки, Вовка покохаю...
Де ж ти, мій Вовк?...Душа моя ятриться

І виє, мов поранена вовчиця...

Шаленний час летить кудись невпинно...

Та...все ж - ТЕБЕ докличусь неодмінно...

Метки: Вовк