Воспоминания... Из Ларисы Вировец

Перевод с украинского:
А для старости, может, зима – душегрей…

Вспоминаю: дрова полыхают в печурке,

Да об утренней зимней и древней поре

Саблезубые тени – на стенах каморки…
Входит мать, и несёт сквозняком от дверей,
И ныряю под ватное я одеяло.

Вьётся сизый дымок: в хате нет батарей.

Но недолго зима… детства как не бывало.
На крылечке усердно пыхтит керогаз,

И варенье – из вишен, из слив… ну, неважно.

Сразу осы слетелись и падают в таз…

Нитку мать завязала под крышкой бумажной.
Время шло… Молодые – и кровь, как вино,

И смеёмся: бабуля пугливая прячет

Споро в шкаф всю еду:
– Вам смеяться грешно:

Тень мелькнула под окнами…к нам, не иначе…
Пустотою повеяло: тени сошлись

И молчком, из тридцатых, под окнами встали…

Как же крепко те страхи ей в душу впились!

– Ой, бабуся, такого с тех пор не видали…
Полыхает в округе закат городской.

Дочь примерила новый наряд свой вечерний.

Мандаринами пахнет…

Но вновь - непокой:

Вот же вспомнилось, в новой квартире дочерней…
Оригинал:
Так напевно себе почувають старі...
Пам’ятаю: потріскують дрова у грубі.
О ранковій, прадавній, зимовій порі
пляшуть тіні по стінах хиткі, шаблезубі.
Входить мати, і протяг повзе від дверей.
З головою пірнаю під ватяну ковдру.
В’ється сизий димок, і у грудях дере...
Втім – недовго зима. І дитинство – недовго.
...Дерев’яна веранда, старий керогаз
і варення – вишневе? грушеве? сливове?
Позліталися оси і падають в таз.
Мати ниткою в’яже кришки паперові.
Плине час... Молодята, ми – гості в селі.
Сміємося: бабуся, лякливо ховає
їжу в шафу притьмом:
— Ви не смійтесь, малі:
тінь майнула під вікнами... Всяко буває...
І повіяло пусткою: тіні звелись.
Мовчазні, із тридцятих, постали довкола...
Як же міцно страхи в її душу вп’ялись!
– Ой, бабусю, тепер вже такого ніколи...
...Червоніє за вікнами небо міське.
Приміряє дочка гарну сукню вечірню.
Мандаринами пахне...
Згадала ж таке!
У новенькій квартирі дочірній...

Метки: Воспоминания, Ларисы, Вировец