Дума про героiв Крут

(пісня кобзаря)
Розігнала Катерина Січ, як ту пилину,

Засмутила Україну, як малу дитину.

Плачуть очі, плачуть піхви – нікому зопріти,

Задля слави козацької набіги робити.

Хто тепер пограбить хату, спалить пасовисько,
Чи чужеє, що далеко, чи своє, що близько?!

Вип`є діжку, всіх сплюндрує, обісцить жопана,

У демократичний спосіб обере гетьмана?!

В ком надиба Україна до подвига жагу –
Цноти, шпроти та чесноти, гідність та звитягу?!

Обізвавсь Семен Петлюра: «Треба, панібрате,

Дійти висновку чи згоди, чи пораду дати.

Депутації приходять – від кожної хати:

«Пограбуйте нас, – благають, – скільки можна ждати?»

І незайманки зомлілі скиглять з нетерплячки:

«Починайте ґвалтувати, ми вже стали рачки!»

Хлопці здосвіта щоприті мають се зробити,

Але часу в них заобмаль. Можуть заневспіти.
Муравйов з шаленим військом став біля проходу.

Візьме Київ – і не буде козацького роду.

В нього шаблі, самопери, дзьобанки або що,

Нацюцюрники, почвари, підсрачники тощо.»

Шмаркотить Центральна Рада: «Де те рідне НАТО?

Де славетні запорожці, ворога здолати?

Де орли – Тарас Падлюка та й Пердун Трясило?»

Дме Петлюра, тхне Грушевський, трясця їм у рило!

А як північ просто неба ледь не стала дибки,

Льоха виповзла із льоха і пукнула до шибки.

«Що, гетьмани, зажурились? Коли є потреба,

Дітям неньки-України до пожертви треба».

«Отакої! – пан Петлюра вшкварив, як з гармати, –
Дітлахи завжди жадають в козаків пограти.

Он-де лине крізь щілини колядок віночок,

То співають сіромахи – дитячий садочок.

Одягнемо в шаровари, бирки та жопани,

Та дамо мушкети, шаблі, бунчуки, нагани.

Де ті Крути? В кого мавпа? Діставай зі шкафа!

Відішлемо до окопів, хай утнуть піф-пафа!»

«А як паспорта спитати виникне спокуса

В Муравйова?» – «Всім наклеїм оселедці й вуса!»

Як сказали, так зробили. В Крути відправляли,
Де малечу до одного гармати порвали.

Ввійшла в Київ Муравйова армія нестримна.

Де козаки?! Аж у Львові! П`ють та грають гімна.

Поки в Крутах ті нетями цяцькали свободу,

Встигли все, що притаманно козацькому роду.

Навбивались, насмалились та нагвалтувались…

Круті хлопці, і на повну файно відірвались.

А розчулена спільнота та юдо-масони

Віддали їм на незабудь останні кальсони.

Пан Петлюра та Грушевський не ховали цноти,
Що зберегли для нащадків козацькі чесноти.

Бо вони – запатріоти! Гідність – їхня зброя.

Льоху теж нагородили Зіркою Героя.
2009р.

Метки: Дума, героiв, Крут