Поруч

КП

Іще не народившись, я помер...

Скільки таких, як я, було у тебе?

Року нема – як і тоді, тепер:

Весна і синь, але так мало неба.
Без тебе небо – океан дощів,

Його тримають мовчазні дерева,

Як вартові очікувань і днів,

Вода квітнева ніби металева.
Як і тоді...

Та мариться чи сниться

Брехлива правда, вигадана дійсність,

Приречена солодка таємниця,

Моя непевна тимчасова вічність.
Прости мене за літо, океан...

Та я б залишився отам назавжди:

Твій погляд глибше від усіх нірван,

Я лише там собою є, бо справжній.
Літо, в якому ти завжди он-лайн,

Зливи вдрукованих у сни цілунків,

І глибина найглибших мрій і тайн,

Спокуса в світі найсолодших трунків.
Поруч, крізь сотні кілометрів

Нічого ближчого нема

Й не буде...

Хоч життєві нетрі –

Самотності німа пітьма,

Хоч ненародженим померти

І долею було дано,

Але, прозорий та відвертий,

Щасливий я усе одно,

Коли мені сміється небо,

Іскриться, сяє та блищить,

Шир світу бачу я крізь тебе,

Плин часу можу зупинить.
Квітень 2015

Метки: Поруч