Трагедiя Мари

Осінь наповнює сумом,

плаче дощами в вікно,

каже, що краще не буде

і що завжди так було.

Дві пташки співають печально -

од їхнього співу болить,

і жити здається так тяжко,

і серце у грудях щемить.

Вони кличуть взяти й заграти -

та ж вени - не струни, а ніж - не смичок!

Але вже лягли долі карти.

Ніхто не спасе, бо до прірви - лиш крок.

Зіграєш ти лезом по венах -

і дарма твій любий рида:

життя вже не вернеться в тебе,

надії ні краплі нема!

Лиш той, хто приречений жити -

(лихий пожиратель гріхів)-

можливо, щось міг би зробити,-

та він би не став: сам до цього призвів.

Із ним ти зустрінешся скоро:

він сам так того захотів,

а любий твій - вже замість нього

новий пожиратель гріхів...

Осінь наповнює тугою й сумом.

Наче усе, як було вже давно.

Тільки впаде знов на твою могилу

зовсім пожовклий осінній листок...

21.09.2012р.

Метки: Трагедiя, Мари