Василь Стус. Как разволновались астры...

Как разволновались астры

На излете красна лета,

Быстроблещущей порою

Листопада-резвуна.

Знать бы, где беда нагрянет.

Может, заморозок ранний,

Может, дождь, а может, ветер,

Вот и стой – как на юру.

Закружился по-над ними

Вечер, крылья пораскинув,

Что стозоркий коршун камнем

На голубку с неба пал.

Скоро ходуном заходят,

Чистым золотом сияя,

Лес, залески, перелески,

И настанет благодать.

Аль цветам довольно мига,

Долею своей довольны,

Хватит жизни им и смерти –

Дал им Бог всего сполна.

Так под листьев кругопадом

В торжестве поры вечерней

Светят синим светом астры

Без печали и тоски.
Зворохобилися айстри

приосіннім сонцелетом,

проминальною порою,

падолистом деручким.

Бозна-звідки ждати ранку.

Може, зазимок раптовий,

може, дощ, а, може, вітер,

стій – немов на чолопку.

Кружеляє понад ними

вечір, крила розкриливши,

впав на горлицю із неба

стонасторчений коршак.

Скоро ходором заходить

щирим злотом кута брама

лісу, залісу, узлісся

і настане благовість.

Але квітам досить миті,

досить долі, досить часу,

досить їм життя і смерті –

всього Бог їм дав сповна.

Тож під листя кругопадом

в урочистості вечірній

мріють сині-сині айстри

без радіння і журби.

Метки: Василь, Стус, разволновались, астры