тому, про кого думаю

присвячується тому, хто зрозуміє, що це про нього. тому, хто живе у моїй голові і зовсім не збирається нікуди звідти йти.

тому, від однієї присутності якого божеволію - цей божевільний вірш.
чайник холоне вже, мабуть, десятий раз

а я все на тебе чекаю

не маючи жодних претензій, докорів, образ
та тебе все немає
не знати, чим є для тебе, які встановлено межі

іти в твоій темряві наобум

коли ти торкаєшся лиш одежі

по тілу мов електричний струм
мовчати про твої губи, мовчати ще більше, ніж вічно

і бачити їх кожен раз, закриваючи очі

у стосунках мене-тебе
все нездоланно прозаїчно

я би стала усім для тебе, та ти не схочеш
я читала б тобі десятки нескладних віршів

верлібри, уголос романи

'навіщо, - питаєш, - потрібен з усіх найгірший?'

станешь будь-який моїм богом

а я не стану
про любов вже набридло писати, хочеться інших слів

але пишеться,
я не винна

бо яким особливим ти б бути не захотів, -

людині потрібна людина
і від того мої думки складаються в фрази,
проливаючись на папір

як побачились вперше, ти зазвучав одразу
ехом
тисячі
лір
це перша й остання поразка, я програла свій бій

а може,
ще протримаюсь

ночувати
на кінчиках твоїх вій

намагаюсь
я б покликала тебе в космос, та ти не схочеш
і як же хотілося б вільно

сидіти навпроти і мовчки дивитися в очі

кольору
мого божевілля

Метки: тому, кого, думаю