В рш

Вірші мають бути прекрасні,

Вірші мають переливатись світлом,

Людям не вистачає хорошого настрою,

Вони хочуть його хоча б на хвилину.
Вірші мають виринати з простору

Тихого, щирого і невловимого,

Такого, який був би осторонь

Буденних труднощів, святкових лінощів.
Вони глибокі, мов туманне небо,

І родючі, мов мої рідні ґрунти,

Вирощені душею неземні моменти,

Покладені на папір обережними рухами.
Їх не пишуть заплаканим станом,

Їх не кидають у суцільній зневірі,

Люди не хочуть бачити відкриті рани,

Їм, навпаки, потрібні ліки.
Рядки, які закривають очі,

Занурюючи у чуже натхнення,

Стрункі, витончені і схожі

На мелодію тихого й ледве чутного шелесту.
Вони збалансовані і спокійні,

Вони приховують і зігрівають,

Немов солодке і п’янке снодійне,

Яке вберігає від непотрібних станів.
А я от люблю бурхливе море,

І вітер, що заплутує волосся,

Подряпини на шкірі і великі гори,

Які згорнути вдасться або вже вдалося.
І світло, яке сліпить очі,

І рослини, які прорвали землю,

Щоб вибиватись до свого сонця,

Щоб не ховатись попри застереження.
І я не пропоную жодні ліки,

І не маю жодних готових відповідей,

Є лише море і вологий вітер,

Які штовхають моє дихання.
І шкіра обпечена цим сонцем,

І очі вологі та бурхливі,

Люди уникатимуть такого мовлення,

Бо життя і так важке і ситне.
А я писатиму і кидатиму в небо

Свої вірші і намальовані постаті.

Люди не вміють бути такими, як треба

І переписувати свої розповіді.
Ми будемо торкатися цього світу,

І кожна знаходитиме своє слово,

Головне у віршах – це їх щирість,

А щирість ширше за будь-які норми.