Вже так давно м ж нами зр тиша

Вже так давно між нами зріє тиша,

Немов ось-ось і пролунає грім.

А я без тебе з кожним днем сильніша,

І іноді замислююсь над цим.
Сама себе не впізнаю потому.

Сама собі і снайпер, і мішень,

Бо кожен вірш – камінням по живому.

Та треба ж якось жити кожен день.
Та треба ж якось вірі не згасати,

І треба щось робити далебі.
Лише тобі могла б я розказати,

Як важко їх носити у собі.
До тебе я і в радості, і в горі,

В хвилини щастя, і в важкі часи.

Це дещо більше звичних категорій,

Щось на зразок цілющої роси.
Та недоречні вже такі розмови.

Вже час своє з відсотками узяв.

Це як у книзі, знаєш, післямова,

Яку ніхто ніколи не читав.

Метки: давно, нами, тиша