Стигле кохання. укр

Зусилями вдалось ревнивця розбудить,

ціною дорогою досягла кінцевої мети.

Ніколи не забудеш весняну ту мить,

стигле кохання,що не хотів ти берегти.
В тілесних муках,у німих стражданнях,

створила образ у нічних видіннях,

тепер не відчуваю себе крайньою,
згорьована душа не стала вільна...
Дзвінки приносять розлуки відголосок,

порушують стабільність життя ритмічного.

Весною раньою вмивають душу росами,

змивають паморозь вітрів північних.
Пристрасть змінили дивні почуття,

це зрозуміли з часом,не відразу.

Гризе сумління докором,муки каяття,

ніби стрибаєм через високі перелази.
В чаду від ароматів ніби збожеволіли,

чи то весни дарунок,неба просині,

чи то розлука в серці роздається болем?

Душа щемить,зітхає,аж до лоскоту...

Метки: Стигле, кохання